Питання щодо необхідності відображення фінансової допомоги, наданої фізичним особам, у Додатку 4 ДФ до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (надалі – Податковий розрахунок) неодноразово викликало спори з податківцями.
Так, за сталою позицією фіскалів, будь-які виплати, здійснені фізичним особам, в тому числі і фізичним особам – підприємцям повинні бути зазначені у Додатку 4 ДФ до Податкового розрахунку, незалежно від того, чи підлягає утриманню з вказаних сум податок на доходи фізичних осіб (надалі - ПДФО), чи ні.
Водночас, вказана позиція контролерів не передбачена жодним нормативно-правовим актом, тож, суб’єкти господарювання на власний розсуд та ризик визначають порядок дій у цій ситуації.
Саме одна із таких спірних ситуацій була розглянута Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 19.12.2024 у справі №560/853/20).
За результатом розгляду цієї справи Верховний Суд погодився з висновками судів нижчих інстанцій та зазначив наступне.
Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі – ПКУ) фінансова допомога поділяється на безповоротну та поворотну.
Поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Згідно з пп. 292.11.3 п. 292.11 ст. 292 ПКУ до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.
Вимогами пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ визначено, що особи, які відповідно ПКУ мають статус саме податкових агентів зобов`язані подавати у строки, встановлені ПКУ, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку саме податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із вказаних питань не допускається.
Разом із тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). При цьому економічна вигода – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів, а власний капітал – це різниця між активами і зобов`язаннями підприємства.
При цьому, зазначене вище положення закону у цьому випадку було застосоване Верховним Судом за принципом аналогії закону, за умови відсутності відповідних норм щодо доходів фізичних осіб.
Таким чином, оскільки при поверненні поворотної фінансової допомоги підприємство не зобов`язане нараховувати, утримувати та сплачувати ПДФО, то воно і не є податковим агентом, а тому обов`язок відображення вказаної виплати у Додатку 4ДФ Податкового розрахунку у підприємства відсутній.
На нашу думку, зазначений вище висновок Верховного Суду можна застосовувати і щодо випадку виплати компанією поворотної фінансової допомоги, адже під час виплати таких грошових коштів компанія також не зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати ПДФО, і, відповідно, вона не є податковим агентом.