Протягом тривалого часу представництва нерезидента самостійно зверталися до суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих в результаті проведеної фіскалами перевірки. Суди, в тому числі і Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду розглядав такі позовні вимоги в загальному порядку. Зокрема, навіть у цьому році Верховним Судом розглядався релевантний спір (постанова від 15.02.2024 у справі №640/35881/21).
Проте 25.07.2024 Верховний Суд прийняв резонансну постанову (справа №640/31489/21), в якій нагадав, що зважаючи на визначену статтею 43 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (надалі – КАСУ) адміністративну процесуальну правосуб`єктність, для реалізації своїх прав та обов`язків як учасника справи, визначених статтею 44 КАСУ, юридична особа повинна мати правоздатність та дієздатність, які виникають з моменту створення юридичної особи та припиняються з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Адміністративна правосуб`єктність є основним, базовим елементом адміністративно-правового статусу особи й саме вона зумовлює можливість юридичної особи бути учасником адміністративних правовідносин та визначає обсяг її прав та обов`язків.
Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
До основних ознак юридичної особи належать: державна реєстрація факту створення юридичної особи, наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов`язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, можливість виступати позивачем і відповідачем у суді.
Всі зазначені вище ознаки мають бути наявними в сукупності, і відсутність хоча б однієї з них не дає можливості виокремити самостійну юридичну особу.
Водночас, з огляду на вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 95 ЦК Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (надалі - ЦКУ) представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ч. 4 ст. 95 ЦКУ).
Таким чином, представництва, хоча і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися складовими частинами юридичної особи й власною юридичною правосуб`єктністю вони не наділені.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що адміністративна процесуальна правосуб`єктність - це можливість особи бути носієм певних процесуальних суб`єктивних прав і обов`язків, у тому числі процесуальних суб`єктивних прав та обов`язків сторони справи, а відтак, особи, які є сторонами адміністративної справи, обов`язково повинні відповідати всім вимогам адміністративної процесуальної правосуб`єктності. Представництва, які не мають статусу юридичної особи, не наділені адміністративною правосуб`єктністю.
Тож, представництво нерезидента не є юридичною особою, а відтак не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності (право- і дієздатності), що, своєю чергою, позбавляє його права на звернення до суду з позовною заявою.
Пунктом 3 ч. 4 ст.169 КАС України, встановлено, що у разі подання позову особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви, а якщо провадження у справі було відкрито - ухвалу про залишення позову без розгляду (п.1 частини 1 статті 240 КАСУ).
Відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 240 КАСУ має наслідком залишення позову без розгляду.
Крім того, Верховний Суд констатував, що саме материнська компанія (нерезидент України) може бути належним позивачем у справі.
Водночас, хоч вказана позиція Верховного Суду є новелою для розгляду адміністративних позовів, проте, наприклад, господарські суди вже багато років послідовно дотримуються аналогічної позиції та відмовляють у відкритті провадження за позовами, поданими представництвами (філіями тощо) нерезидента, тобто відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи.