Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з
перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він
представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається
схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про
прийняття його до виконання.
Здавалося б, вказана норма поширюється на всі випадки укладення представниками
правочинів, зокрема укладення керівником договорів від імені підприємства або іншою особою, що діє
на підставі довіреності.
Звісно, з метою уникнення непорозумінь з контрагентами, доцільніше до моменту укладення
правочину перевірити повноваження та, за умови наявності обмежень або сумнівів у повноваженнях,
отримати додаткові документи, наприклад протокол (рішення) учасників про надання повноважень на
укладення конкретного правочину тощо. Проте, особливо на сьогоднішній день, строки отримання
вказаних додаткових документів можуть бути доволі довгими, адже часто учасник або особа, що
надала довіреність, перебуває, наприклад, за кордоном, може знаходиться на території бойових дій, в
окупації тощо, і правочини укладаються без отримання належних документів. Крім того, довіреності,
оформлені за кордоном, інколи фізично неможливо перевірити.
Своєю чергою, після виконання вказаних правочинів, сторони вважають, що всі ризики настання
негативних наслідків таких дій для них скінчилися і, частіш за все, забувають про вказані ситуації як
такі, що вже повністю себе вичерпали, проте такий підхід не завжди є безпечним.
Так, Верховний Суд під час розгляду справи №752/22077/19 дійшов висновку, що якщо правочин
укладений від імені особи іншою особою, яка не була уповноважена на таке представництво й не
мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, положення частини першої статті 241
ЦКУ щодо вчинення представником правочину з перевищенням повноважень та наступного його
схвалення не застосовуються.
Тож, сам факт передачі майна за договором та отримання грошових коштів за передане майно
ще не гарантує, що в судовому порядку вказаний договір не буде визнано недійсним через відсутність
повноважень представника на його укладення, як у вказаній у цій статті судовій справі.
Враховуючи зазначене, рекомендуємо у будь-якому випадку детально перевіряти повноваження
представника на укладення правочинів і, за наявності найменших сумнівів, зважити всі ризики, які
можуть виникнути у вказаній ситуації до того, як укладати договір, особливо на значні суми.