Суперечки щодо правомірності встановлення прив’язки ціни до курсу валюти ведуться вже
доволі давно, а в наш час вказане питання є особливо актуальним, адже ситуація в країни та
нестабільність економіки спричиняють необхідність отримання додаткових гарантій економічної
доцільності укладення договорів та ведення господарської діяльності в цілому.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України (надалі – ГКУ) ціна зазначається
в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в
іноземній валюті за згодою сторін.
Проте згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України (надалі – ЦКУ) зобов'язання має бути
виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент
зобов'язання в іноземній валюті. Частиною 1 ст. 632 встановлено, що ціна в договорі
встановлюється за домовленістю сторін.
Для вирішення цієї проблематики, ще в оглядовому листі Вищого господарського суду України
від 29.04.2013 №01-06/767/2013 було вказано: «Вираження у договорі грошових зобов'язань в
іноземній валюті не суперечить чинному законодавству» (п. 10 вказаного листа).
Проте прибічники теорії незаконності прив’язки ціни до курсу валюти посилалися на відсутність
однозначної позиції Великої Палати Верховного Суду із вказаного питання, у зв’язку з чим вважали
позицію все ж таки суперечливою, а вимоги ст. 189 ГКУ та ст. 524 ЦКУ – неузгодженими.
Але Постановою від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц Велика Палата Верховного Суду
«поставила крапку» у цьому спорі і визнала, що: «частина друга статті 524 та частина друга
статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні
грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за
офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день
платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим
нормативно-правовим актом».
Тобто Велика Палата Верховного Суду визнала законним встановлення ціни в договорі
в еквіваленті іноземної валюти за умови, що розрахунки здійснюються в гривнях.
Своєю чергою, податкова прямо не коментує зазначене питання, проте надає роз’яснення
щодо порядку складання розрахунку коригування у випадку перерахунку ціни товарів/послуг у зв’язку
зі зміною курсу валюти. Тобто фіскали де-факто визнають вказаний спосіб встановлення ціни
законним та коментують лише податкові наслідки зазначених дій для платника податків.
Враховуючи зазначене, жодних порушень законодавства чи інших негативних наслідків,
в тому числі у взаємовідносинах з фіскалами, зазначення ціни в договорі у еквіваленті
іноземної валюти, на нашу думку, не містить.